Українські книги у Франції
25.00 €
Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яти: чоловік не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомости, зшивати докупи спільну історію.
Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Европи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яти? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомости іншої людини?
Немає в наявності
Замовити і купити книгу “Амадока” з доставкою в інтернет-магазині Krapkashop.fr можна простим і зручним способом, оформивши замовлення в режимі онлайн. Для зручності вибору всі книги розподілені по розділах і підрозділах. У нас на сайті ви можете ознайомитися з коротким змістом книги, переглянути фото. Відправляємо сервісом Mondial Relay книги в усі міста Франції. Доставка займає 5-7 днів
| Вага | 1064 г |
|---|---|
| Автор | |
| Видавництво | |
| Рік видання | |
| Кількість сторінок | |
| Формат | |
| ISBN |
Для публікації відгуку вам необхідно увійти.
admin –
«Амадока» Софія Андрухович.
Хочеться написати ці три слова, а далі…. Мовчати.
До цього роману важко підібрати слова. Їх написано так багато. Стільки ж прочитано. Стільки ж пульсує у мозку.
Книгу оцінить не кожен. Вона чудова, складна, багатошарова, красива, страшна, важлива.
Вона — про пам’ять. Самоідентифікацію через пам’ять поколінь, знання історії, загальної та власного роду. Про тяглість. Генетичний біль.
Героями роману є то наші сучасники Богдан та Романа, то сільська дівчина Уляна, єврейський хлопець Пінхас, український повстанець, енкаведист, то взагалі Сковорода, Пінзель, Домонтович, Зеров, Драй-Хмара та інші неокласики та колективна амнезія.
Війна на Сході переплітається з Голокостом, перетікає у період репресій української інтелігенції, знов повертається і кружляє по колу.
І кожен клапоть цієї тканої історії важливий. Він про нас. Про нашу країну. Про її біль і її незчисленні втрачені багатства, інтелектуальну еліту, якої так бракує зараз. Про величезну глибоку яму, в яку закопали українські таланти, пригорнули землею так щільно, що минуло сто років, а вони ніяк не проростуть заново, бо їх втрамбовують щораз сильніше міцною і впевненою пропагандою невігластва, неуцтва і посередности.
Система, яка здатна перемолоти найстійкіших, ніколи не збудує чогось вартісного і живого.
Лише страх, ненависть та занепад.
Чи здатна людина жити без пам’яти?
А любити?
Бути собою?
А Нація тоді як?!
Чи завжди те, що ми бачимо є таким, як ми його бачимо? Чи справді ми вміємо розрізняти маніпуляції, неправду, фейки? Особливо у буремний час доступних соцмереж?
Люди, завжди найперше просто люди. Зі своїми слабкостями, недосконалостями, дивацтвами.
Навіть генії. Особливо генії.
Роман відсилає до текстів, листів, фотографій, цитат. Він спонукає шукати і вдумуватися.
Жити у складні історично часи завжди важко. Часто люди роблять якісь кроки лише тому, що не можуть їх не зробити. Без роздумів, без моралі, без вибору. Часом вони помиляються, часто це коштує комусь життя. Але система річ невблаганна. Або ти, або тебе. Минуле відгукується у майбутньому, впливає на нього, від вчинків предків залежать і дороги прийдешні поколінь.
Хто тут герой, хто переможець? Чи є такі взагалі, і чи, власне, так це важливо ?
Романа для мене взагалі стала таким собі продовженням Стефки з «Фелікс Австрії», людиною, яка живе у власних ілюзіях, крізь їхню призму дивиться на світ, намагаючись його підкорити своїй системі координат. Коли ж її, старанно вибудована, бульбашка нарешті, лускаючи, розсипається на тисячі розрізнених шматочків, та, яка берегла чужу пам’ять, геть забула, хто вона сама і для кого змогла б розказати свою, правдиву, вистраждану і живу історію.
То чи існує вона?
Дихає, безперечно, відчуває але чи досить цього щоб тривати?
Пам’ять, знання додають життю кольору та змісту. Забуття, необізнаність виїдає барви, позбавляє смаку, лишає сенсу.
«Амадоку» щиро раджу до прочитання і до осмислення. У цьому романі оживає минуле, а якщо ми не зуміємо розпізнати тривожних сигналів, то й найближче майбутнє.