Коментарі до Амадока від admin

admin — Wed, 05 Jul 2023 09:48:54 +0000

«Амадока» Софія Андрухович.
Хочеться написати ці три слова, а далі…. Мовчати.
До цього роману важко підібрати слова. Їх написано так багато. Стільки ж прочитано. Стільки ж пульсує у мозку.
Книгу оцінить не кожен. Вона чудова, складна, багатошарова, красива, страшна, важлива.
Вона — про пам’ять. Самоідентифікацію через пам’ять поколінь, знання історії, загальної та власного роду. Про тяглість. Генетичний біль.
Героями роману є то наші сучасники Богдан та Романа, то сільська дівчина Уляна, єврейський хлопець Пінхас, український повстанець, енкаведист, то взагалі Сковорода, Пінзель, Домонтович, Зеров, Драй-Хмара та інші неокласики та колективна амнезія.
Війна на Сході переплітається з Голокостом, перетікає у період репресій української інтелігенції, знов повертається і кружляє по колу.
І кожен клапоть цієї тканої історії важливий. Він про нас. Про нашу країну. Про її біль і її незчисленні втрачені багатства, інтелектуальну еліту, якої так бракує зараз. Про величезну глибоку яму, в яку закопали українські таланти, пригорнули землею так щільно, що минуло сто років, а вони ніяк не проростуть заново, бо їх втрамбовують щораз сильніше міцною і впевненою пропагандою невігластва, неуцтва і посередности.
Система, яка здатна перемолоти найстійкіших, ніколи не збудує чогось вартісного і живого.
Лише страх, ненависть та занепад.
Чи здатна людина жити без пам’яти?
А любити?
Бути собою?
А Нація тоді як?!
Чи завжди те, що ми бачимо є таким, як ми його бачимо? Чи справді ми вміємо розрізняти маніпуляції, неправду, фейки? Особливо у буремний час доступних соцмереж?
Люди, завжди найперше просто люди. Зі своїми слабкостями, недосконалостями, дивацтвами.
Навіть генії. Особливо генії.
Роман відсилає до текстів, листів, фотографій, цитат. Він спонукає шукати і вдумуватися.
Жити у складні історично часи завжди важко. Часто люди роблять якісь кроки лише тому, що не можуть їх не зробити. Без роздумів, без моралі, без вибору. Часом вони помиляються, часто це коштує комусь життя. Але система річ невблаганна. Або ти, або тебе. Минуле відгукується у майбутньому, впливає на нього, від вчинків предків залежать і дороги прийдешні поколінь.
Хто тут герой, хто переможець? Чи є такі взагалі, і чи, власне, так це важливо ?
Романа для мене взагалі стала таким собі продовженням Стефки з «Фелікс Австрії», людиною, яка живе у власних ілюзіях, крізь їхню призму дивиться на світ, намагаючись його підкорити своїй системі координат. Коли ж її, старанно вибудована, бульбашка нарешті, лускаючи, розсипається на тисячі розрізнених шматочків, та, яка берегла чужу пам’ять, геть забула, хто вона сама і для кого змогла б розказати свою, правдиву, вистраждану і живу історію.
То чи існує вона?
Дихає, безперечно, відчуває але чи досить цього щоб тривати?
Пам’ять, знання додають життю кольору та змісту. Забуття, необізнаність виїдає барви, позбавляє смаку, лишає сенсу.
«Амадоку» щиро раджу до прочитання і до осмислення. У цьому романі оживає минуле, а якщо ми не зуміємо розпізнати тривожних сигналів, то й найближче майбутнє.

Коментарі до Зграя Загрози від admin

admin — Wed, 05 Jul 2023 09:31:15 +0000

“Зграя загрози” Том Флетчер
Доки ми читали цю книгу (а всі книжки українською я і діти читаємо вголос, такий у нас вечірній ритуал), я радила її усім.
Мені справді дуже подобається стиль автора, в якому присутній гумор, зрозумілий дітям, багато дії, актуальність.
Дуже цікаве оформлення книги з малюнками, різними шрифтами, підкресленнями, виділеннями.
Тут нарешті фігурує мама-науковиця. У неї двоє дітей, вона вчителька у школі і винахідниця різних крутих речей.
Але зрештою, я оцінила книжку на трійку.
Цікаво чому?
Так от.
У головного героя, крім мами є ще молодший братик немовлячого віку і тато.
І якщо мама працює, то батько ніби-то займається хатніми справами. Чому б і ні? У нього, правда, постійно щось підгорає, він забуває поміняти дитині підгузник, розсіяний, ціла сім’я в курсі, що на тата особливо покластися не можна.
Спочатку це було доволі весело. Чоловік так поблажливо описаний іншим чоловіком— хм, цікаво, думала я.
А тоді, автор витягнув з рукава свій основний козир —звісно, батько працював суперкрутим агентом під прикриттям і така поведінка була частиною його легенди.
Але й після того, коли син дізнався правду про тата, батькова поведінка не змінилася: крутий суперсекретний агент вдома продовжував своє безалаберне існування.
Навіщо, у сучасному світі впихати дітям у голови, що начебто існують професії, які виправдовують відсутність людини у родинному житті мені незрозуміло.
Тож, вирішувати вам. Можливо, у вас трохи інша оптика.

Коментарі до Krapka

Коментарі до Амадока від admin

Коментарі до Зграя Загрози від admin